ІСТОРІЯ ЛІКАРНІ

Коли стати на зупинці тролейбуса “Завод шляхових машин”, попереду видно брукований шлях, що веде до нинішньої Першої міської лікарні. Та те місто, де зараз зупинка, колись була околицею, що звалася “Грачівка”, а далі було поле. Лікарні на початку XIX століття у Кременчуці не було – лише дві богодільні для інвалідів і хворих, та й ті в аварійному стані. 

У 1802 році при новому територіальному поділі країни була створена Полтавська губернія, а у 1803 році імператор Олександр I іменним наказом повелів Маорійському генерал-губернатору князю О.Б. Куракіну створити на Полтавщині, зокрема в Кременчуці, Богу угідні заклади, що повинні були утримуватися за рахунок місцевих прибутків та капіталів.

Куракін негайно почав підготовчі роботи, і землемір відвів для будівництва біля 40 десятин між річками Болотиста Руда та Кагарлик. З 1804  по 1807 рр. тут  були побудовані: кам’яний двоповерховий корпус будинку інвалідів на 50 місць з внутрішньою церквою св. Магдаліни, дерев”яна лікарня на 60 ліжок, венерична лікарня на 20 ліжок, дві богодільні – християнська та єврейська, й чимало господарських будівель (лазні, цегельний завод, водяний млин), насаджено багато дерев, в тому числі фруктових, ботанічний город, ревенна плантація.

Першим головним лікарем був Тимофій Іванович Плоскопний. “У першій чверті XIX століття Кременчуцька лікарня була однією з кращих лікарень на Україні”, – писав історик медицини професор С.А. Верхратський. Відомо, що Олександр 1  цікавився умовами буття богоугодних закладів, давав поради, наприклад: “в больнице не ставить кровать подле другой, а отделять между собой промежутками, в которых размещались бы столики, каждой кровати принадлежащие”, про обладнання ставень у палатах “дабы через то излишество света отвратить”, “отделить страдающих прилипчивыми болезнями” (певно, хворі на інфекційні захворювання знаходились тоді у загальних палатах).

Хірургічні втручання у ті часи здійснювались не часто і були небезпечними. Невипадково, що 27 квітня 1857 року розпорядженням Медичного департаменту Міністерства Внутрішніх справ № 5714 було наказано: “Старший врач, предпринимая операции, требующие по возможности здравого обсуждения, должен известить о том предварительно Инспектора Врачебного Управления и непременно при всех важных случаях приглашать господ членов Врачебной управы”.

26 липня 1859 року богадільці-інваліди були переведені у Ромни, лікарня розширилась за рахунок будинку інвалідів, уже мала 23 палати на 200 хворих, та значну кількість їх тоді складали військові.

30 грудня 1865 року лікарня від Наказу громадського опікування (установа, яка керувала лікувальними закладами, по російськи – Приказ общественного призрения ) була переведена в Земство.

Лікар Куме, що приймав від міської управи медичну частину, записав у акті, що вона “найдена в отличном состоянии. Во всем видно , что врачи занимаются каждый по своей части не только в мере, достаточной для обыкновенного исполнения службы, а с полной любовью к науке и человечеству».

Старшим лікарем вже тепер Губернської земської лікарні був Герасимович – передова людина того часу. Він бачив, що смертність була ще високою, однією з причин вважав платність медичної допомоги і мріяв , щоб хоча 5 відсотків ліжок були безкоштовними.

Спочатку Земський період для Кременчуцької губернської лікарні був важким. Знаходячись у вогкій, болотистій місцевості, її дерев’яні споруди, в тому числі лікарня, вітшали, руйнувалися. Земство то прагнуло зробити її повітовою, то зовсім позбутися. У 1880 році постало питання про закриття лікарні. Та у 1882 року, нарешті, був зроблений капітальний ремонт і на фронтоні двоповерхового кам’яного будинку, де до 1859 року були інваліди, з’явився напис: “Кременчугская губернская Земская Больница” (цей корпус стояв 140 років, був підірваний фашистами при відступі у 1943 році). 

У 1883 році на посаду старшого (головного) лікаря був запрошений хірург Овксентій Трохимович Богаєвський, який до цього був земським лікарем у Миргородському повіті. З його ім’ям пов’язані перебудова та розквіт лікарні і, особливо, її хірургічних служб.

 Після Жовневої революції, Кременчуцька міска лікаря стала зватися – Перша радянська лікарня. Залишилися всі корпуси, які були ще при Богаєвському. Хто очолюва в цей час лікарню, не відомо. Та на початку 30-х років ХХ століття головним лікарем став доцент Олександр Мойсейович Ольшанецький, присланий з Києва. Після нього головним лікарем став доцент І. Калініченко, теж з Києва.

У 1994 році, дякуючи головному лікарю Саховському, відбувся ювілей лікарні, на воротах лікарні з’явилася цифра 1804 рік, та була встановлена меморіальна дошка в пам’ять про Богаєвського.

У 1999 році Рішенням XV сесії Кременчуцької міської Ради XXIII скликання від 23.12.1999 року лікарні присвоєно ім’я – Овксентія Трохимовича Богаєвського.

5 квітня 2018 року Рішенням сесії Кременчуцької міської Ради від 7 вересня 2017 року, Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського була реорганізована в Комунальне некомерційне медичне підприємтсво “Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського” шляхом перетворення.